Лекція 9-10

Лекція № 9

Тема: «Руїна. Правління гетьманів І. Брюховецького, П. Дорошенка, Д. Многогрішного, І. Самойловича»

Кількість годин – 1 година

Мета заняття – ознайомити студентів з гетьмануваням П. Тетері, П. Дорошенка, Ю. Хмельницького, І. Брюховецького, Д. Многогрішного, І. Самойловича.

Студенти повинні знати:

Головні риси політики П. Тетері, П. Дорошенка, Ю. Хмельницького, І. Брюховецького, Д. Многогрішного, І. Самойловича.

План лекції

1.                 Правобережна Україна. Гетьманування П. Тетері, П. Дорошенка, Ю. Хмельницького. Чигиринські походи турецько-татарського війська.

2.                 Лівобережна Україна. Гетьманування І. Брюховецького, Д. Многогрішного, І. Самойловича.

3.                 Запорозька Січ у складі Гетьманщини.

4.                 Адміністративно-територіальний устрій Лівобережної та Слобідської України.

Рекомендована література

Базова

1.                 Історія України: Курс лекцій. У 2 кн. Кн. 1: Від найдавніших часів до кінця XIX ст. / Авт.: О. І. Гуржій, Т. І. Лазанська, В. г. Сарбей та ін. – К.: Либідь, 1991. – 573 с.

2.                 Історія України / В. Ф. Верстюк, О. В. Гарань, О. І. Гуржій та ін., під ред. В. А. Смолія. — К., Альтернативи, 1997. — 416 с.

3.                 Крушинський В. Ю., Левенець Ю. А. Історія України. Події. Факти. Дати. –    К. : Зодіак - ЕКО, 1993 – 176 с.

4.                 Світлична В. Історія України: Навч. посіб. – К.: «Каравела», 2006 – 400 с.

Допоміжна

1.                 Апанович О. М. Козацька енциклопедія для юнацтва : книга статей про історичне буття українського козацтва / О. М. Апанович ; упоряд. О. С. Яремійчук; наук. ред. Ю. А. Мицик. – Київ: Веселка, 2009. – 717, [2] c. : іл.

2.                 Аркас М. К. Історія України-Русі К. : «Вища школа», 1993 – 413 с.

3.                 Білоцерківський  В. Історія України: Навчальний посібник. – Вид. 2-е, випр. і доп. – Харків: «ОВС», 2007. – 576 с.

4.                 Горобець В., Чухліб Т. Незнайома Кліо: таємниці, казуси і курйози української історії. Козацька доба / Наук. ред. В. Смолій. – К., 2004. – 311 с.

5.                 Грушевський М. Історія України-Руси. В 11 т., 12 кн. – Київ, 1991–1998.

6.                 Довідник з історії України (А–Я): Посіб. для серед. загальноосвіт. навч. закл. / Ред.: І. З. Підкова, Р. М. Шуста. – 2-е вид., доопрац. і доповн. – К.: Генеза, 2002. – 1135 с.

7.                 Заруба В. М., Васковський Р. Ю. Історія України (з найдавніших часів до сьогодення). — Д.: Ліра ЛТД, 2005. — 484 с.

8.                 Ілюстрована енциклопедія історії України в трьох томах. Т. 1. Від найдавнішого часу до кінця 18 ст. / Авт. тексту О. Кучерук; Іл. та худож. оформ. Л. Голембовського, С. Білостоцького. – Вид. перероб., допов. – К.: Спалах, 2004. – 216 с.

У 1663 р. гетьманом Правобережної України було обрано Павла Тетерю (1663 – 1665 рр.), який намагався об’єднати Україну під зверхністю польського короля. Він зазнав поразки, зрікся булави та виїхав до Польщі. Наступним гетьманом Правобережжя було обрано Петра Дорошенка (1665 – 1676 рр.). Він прагнув об’єднати Правобережжя з Лівобережжям за допомогою Османської імперії. У 1668 р. після вбивства лівобережного гетьмана І. Брюховецького Дорошенко був проголошений гетьманом усієї України, але не на довго.

30 січня 1667 р. Московська держава та Польща підписали Андрусівське перемир’я на 13,5 років, за яким козацька Україна поділялася на три частини:

• Лівобережна Україна з Києвом (на два роки) залишалися під владою Московії;

• Правобережна Україна закріплювалася за Польщею;

• Запоріжжя переходило під спільне управління обох держав.

 У 1669 р. скликана П. Дорошенком старшинська рада в Корсуні визнала протекторат Османської імперії над Правобережною Україною. У 1672 р. Туреччина почала війну з Польщею за українські землі й за допомогою козаків здобула перемогу. Туреччина і Польща уклали Бучацький мирний договір.

Умови Бучацького договору 1672 р.:

·                    Галичина, Волинь та Північна Київщина залишалися у складі Польщі;

·                    Поділля відходило до Туреччини;

·                    Брацлавщина і Південна Київщина залишалися під владою П. Дорошенка під протекторатом Туреччини.

Поява турків в Україні позбавила П. Дорошенка народної підтримки. У 1676 р. він відмовився від турецького протекторату, зрікся гетьманства й присягнув на вірність московському цареві. Туреччина, намагаючись зберегти свій контроль над Правобережною Україною, проголосила гетьманом Юрія Хмельницького (1676—1681 рр.), звільнивши його зі стамбульської в’язниці. Суперництво Туреччини й Московії за Правобережжя призвело до війни 1676—1681 рр., у ході якої відбулися два Чигиринських походи турецько-татарської армії 1677 р. і 1678 р. Київщина й Поділля фактично перетворилися на пустку. Ю. Хмельницький, який правив майже безлюдним краєм, став непотрібний туркам і був страчений. Багаторічна війна за українські землі Московської держави, Речі Посполитої, Османської імперії та Кримського ханства призвела до підписання мирних договорів (Бахчисарайський договір та «Вічний мир»), які вирішували долю українських земель. Лівобережжя з Києвом і Запоріжжя закріплювалися за Московією; північна частина Правобережжя (Північна Київщина, Галичина й Волинь) — за Польщею; південна частина Правобережжя (Південна Київщина, Брацлавщина й Поділля) — за Туреччиною.

У 1663 р. на «Чорній раді» в Ніжині гетьманом Лівобережної України був обраний Іван Брюховецький (1663—1668 рр.), який підписав новий договір з Московською державою. Московські статті 1665 р. істотно обмежили автономію Лівобережної Гетьманщини й посилили її залежність від Московської держави.

Умови Московських статей 1665 р.:

·                    московські воєводи отримали право перебувати майже в усіх великих українських містах і збирати податки;

·                    вибори гетьмана дозволялися лише у присутності царського представника;

·                    гетьман позбавлявся права на ведення самостійної зовнішньої політики.

 У 1668 р. козаки вчинили бунт і вбили І. Брюховецького. У 1669 р. на Генеральній раді в Глухові гетьманом Лівобережної України було обрано Дем’яна Многогрішного (1669—1672 рр.), який уклав новий українсько-московський договір.

Умови Глухівських статей 1669 р.:

• зменшувалася кількість воєвод і обмежувалося їх право втручатися у місцеве управління;

• відновлювався козацький реєстр у 30 тис. осіб;

• податки збиралися козацькою старшиною.

У 1672 р. замість засланого до Сибіру Д. Многогрішного гетьманом Лівобережжя було обрано Івана Самойловича (1672—1687 рр.), який підписав новий договір між гетьманським і московським урядами. Конотопські статті 1672 р., доповнивши Глухівські статті, суттєво обмежили владу гетьмана й вплив рядового козацтва. У 1676 р. після відмови від булави П. Дорошенко І. Самойлович був проголошений гетьманом обох боків Дніпра. «Вічний мир» 1686 р. ускладнив становище І. Самойловича. Він був зобов’язаний на чолі козацького війська взяти участь у Першому кримському поході 1687 р. разом із московською армією. Звинувачений у невдачі, І. Самойлович був заарештований і засланий до Сибіру.

Після укладення Андрусівського перемир’я 1667 р. становище Чортомлицької Січі ускладнилося. Запоріжжя потрапило під спільне управління Московії та Польщі й повинно було надавати воєнну допомогу обом державам. Запорожці під проводом кошового отамана Івана Сірка брали участь у війнах проти Османської імперії та Кримського ханства. Саме з І. Сірком пов’язують написання запорожцями листа турецькому султану Магомету IV у відповідь на пропозицію визнати його владу й перейти до нього на службу. Після підписання «Вічного миру» 1686 р. Запорожжя залишилося під владою Московської держави, яка почала наступ на політичні та економічні права Запорозької Січі. Московія заборонила зв’язки Запорожжя з Річчю Посполитою та Кримським ханством.

Адміністративно-територіальний устрій Лівобережної Гетьманщини, що склався упродовж Національно-визвольної війни, залишився майже без змін. Хоча Лівобережна Гетьманщина підпорядковувалася владі московського царя, вона зберігала своєрідне козацько-старшинське самоврядування. Гетьманщина поділялась на 10 полків (полками керували полковники) – полки поділялися на сотні (очолював сотник). Міста мали магдебурзьке право, ними управляли виборні магістрати. Найвища посадова особа – гетьман, який обирався Генеральною радою й складав присягу московському цареві. При гетьманові була Генеральна старшина (писар, обозний, суддя, підскарбій, осавул, хорунжий, бунчужний).

Адміністративний устрій Слобожанщини був схожий на устрій Гетьманщини, але мав свої особливості. Її територія поділялася на 5 полків (Острогозький, Харківський, Сумський, Охтирський, Ізюмський). Полками управляли виборні полковники, які підпорядковувалися бєлгородському воєводі. Полки поділялися на сотні, але посади гетьмана й Генеральної старшини не існувало.

Контрольні питання

1.     Коли було підписано Андрусівське перемир’я?

2.     Назвіть основні риси політики П. Тетері.

3.     Назвіть основні риси політики П. Дорошенка.

4.     Назвіть основні риси політики Ю. Хмельницького.

5.     Назвіть основні риси політики І. Брюховецького.

6.     Назвіть основні риси політики Д. Многогрішного.

7.     Назвіть основні риси політики І. Самойловича.

8.     Які особливості адміністративно-територіального устрою Слобожанщини?

Лекція № 10

Тема: «Гетьманування І. Мазепи та І. Скоропадського»

Кількість годин – 1 година

Мета заняття – ознайомити студентів з гетьмануванням І. Мазепи та І. Скоропадського.

Студенти повинні знати:

Головні риси політики І. Мазепи та І. Скоропадського.

План лекції

1.                  Гетьманування І. Мазепи.

2.                  Гетьманування І. Скоропадського.

Рекомендована література

Базова

1.                 Історія України: Курс лекцій. У 2 кн. Кн. 1: Від найдавніших часів до кінця XIX ст. / Авт.: О. І. Гуржій, Т. І. Лазанська, В. г. Сарбей та ін. – К.: Либідь, 1991. – 573 с.

2.                 Історія України / В. Ф. Верстюк, О. В. Гарань, О. І. Гуржій та ін., під ред. В. А. Смолія. — К., Альтернативи, 1997. — 416 с.

3.                 Крушинський В. Ю., Левенець Ю. А. Історія України. Події. Факти. Дати. –    К. : Зодіак - ЕКО, 1993 – 176 с.

4.                 Світлична В. Історія України: Навч. посіб. – К.: «Каравела», 2006 – 400 с.

Допоміжна

1.                 Апанович О. М. Козацька енциклопедія для юнацтва : книга статей про історичне буття українського козацтва / О. М. Апанович ; упоряд. О. С. Яремійчук; наук. ред. Ю. А. Мицик. – Київ: Веселка, 2009. – 717, [2] c. : іл.

2.                 Аркас М. К. Історія України-Русі К. : «Вища школа», 1993 – 413 с.

3.                 Білоцерківський  В. Історія України: Навчальний посібник. – Вид. 2-е, випр. і доп. – Харків: «ОВС», 2007. – 576 с.

4.                 Горобець В., Чухліб Т. Незнайома Кліо: таємниці, казуси і курйози української історії. Козацька доба / Наук. ред. В. Смолій. – К., 2004. – 311 с.

5.                 Грушевський М. Історія України-Руси. В 11 т., 12 кн. – Київ, 1991–1998.

6.                 Довідник з історії України (А–Я): Посіб. для серед. загальноосвіт. навч. закл. / Ред.: І. З. Підкова, Р. М. Шуста. – 2-е вид., доопрац. і доповн. – К.: Генеза, 2002. – 1135 с.

7.                 Заруба В. М., Васковський Р. Ю. Історія України (з найдавніших часів до сьогодення). — Д.: Ліра ЛТД, 2005. — 484 с.

8.                 Ілюстрована енциклопедія історії України в трьох томах. Т. 1. Від найдавнішого часу до кінця 18 ст. / Авт. тексту О. Кучерук; Іл. та худож. оформ. Л. Голембовського, С. Білостоцького. – Вид. перероб., допов. – К.: Спалах, 2004. – 216 с.

У 1687 р. гетьманом Лівобережної України був обраний Іван Мазепа (1687 – 1708 рр.), який підписав Коломацькі статті (1687 р.) за якими: гетьман не мав права без дозволу царя позбавляти посад козацьку старшину, а старшина – переобирати гетьмана, гетьманському уряду заборонялося вести дипломатичні відносини з іншими державами, московські війська на чолі з воєводою вводилися до столиці Гетьманщини – Батурина. Визначальною рисою внутрішньої політики І. Мазепи було прагнення об’єднати землі Лівобережжя, Правобережжя, Запорожжя та Слобожанщини в єдиній гетьманській державі зі збереженням козацького устрою. На початку гетьманування І. Мазепа вважав, що може втілити свої задуми у союзі з Московською державою, тому брав участь у зовнішньополітичній діяльності царя Петра І (1682—1725 рр.). У 1689 р. українські козаки на чолі з І. Мазепою взяли участь у Другому кримському поході. Похід був невдалий та став причиною повстання на Правобережжі (1702 – 1704 рр.) під проводом Семена Палія. У 1704 р. за наказом Петра І війська І. Мазепи придушили повстання і на певний час Правобережжя опинилося під владою І. Мазепи. Із часом І. Мазепа зрозумів згубність відносин України з Московією й почав таємні переговори зі Швецією. Він вирішив скористатися Північною війною (1700—1721 рр.) між Росією та Швецією за вихід до Балтійського моря для відродження незалежності України. У 1708 р., коли шведські війська почали похід на Москву через українські землі, І. Мазепа уклав договір зі шведським королем Карлом XII:

• Гетьманщина мала стати незалежною державою й повернути всі загарбані Московією землі;

• шведський король зобов’язувався захищати Гетьманщину й надавати військову допомогу;

• І. Мазепа призначався довічним князем України, він і старшина зберігали свої права й вольності;

• гетьман зобов’язувався передати шведам на час війни міста Стародуб, Мглин, Полтаву, Гадяч і Батурин.

Петро І звинуватив І. Мазепу у зраді, наказав переобрати гетьмана, зруйнували гетьманську резиденцію Батурин і Запорозьку Січ. 27 січня 1709 р. відбулася Полтавська битва, у якій шведсько-українське військо отримало поразку. І. Мазепа утік з-під Полтави до Молдови, яка перебувала під владою Туреччини, він помер у Бендерах. Після смерті І. Мазепи гетьманом в еміграції було обрано Пилипа Орлика (1710 – 1742 рр.), який уклав угоду з козацькою старшиною під назвою «Пакти й конституції законів і вольностей Війська Запорозького». Основні положення Конституції:

·                    Україна проголошувалася незалежною від Польщі та Росії, Україна визнавалася республікою, де гетьманські повноваження обмежувалися на користь старшині;

·                    законодавча влада мала належати Генеральній раді, виконавча влада — Генеральній старшині, судова влада — Генеральному суду;

·                    державною релігією оголошувалося православ’я.

Так, як Конституцію було прийнято в еміграції чинності на території України вона не мала.

У 1708 р. після переходу І. Мазепи на бік шведів гетьманом Лівобережної України з волі царя Петра І був обраний Іван Скоропадський (1708—1722 рр.), який намагався в Решетилівських статтях 1709 р. відновити деякі права України. Однак Петро І видав укази, які, навпаки, значно обмежили українську автономію:

• запровадив посаду царського резидента — стольника А. Ізмайлова для контролю над гетьманом;

• наказав перенести гетьманську резиденцію ближче до російських земель із Батурина до Глухова;

• створив першу Малоросійську колегію (1722—1727 рр.) у складі 6 російських офіцерів на чолі з бригадиром С. Вельяміновим, яка управляла Україною разом із гетьманом.

Контрольні питання

1.     Коли були підписані Коломацькі статті?

2.     Як розгорталося повстання під проводом Семена Палія?

3.     Коли розпочалася Північна війна?

4.     Хто такий Пилип Орлик?

5.     Назвіть основні положення Конституції П. Орлика.

6.     Коли до влади прийшов І. Скоропадський?