Тези лекцій 17-18

Лекція № 17

Тема: «Жовтневий переворот та політика Центральної Ради»

План лекції

1.                 Жовтневий переворот 1917 р. і прихід до влади більшовиків. Проголошення Української Народної Республіки.

2.                 Війна радянської Росії з УНР. Проголошення незалежності УНР.

Повалення Тимчасового уряду в Роciї та прихід до влади бiльшовикiв у результаті жовтневого перевороту в Петрограді 25 жовтня 1917 р. спонукали їх до поширення радянської влади на територію України. Перед Українською Центральною Радою стало питання: «або визнати петроградський Уряд Народних Комісарів і йти з ним разом, розділяючи всю його соціальну і політичну програму, або вести цілком самостійну політику. 7 (20) листопада 1917 р. УЦР прийняла ІІІ Універсал. УЦР проголосила створення Української Народної Республіки (УНР) у межах 9 губерній (Київської, Подільської, Волинської, Чернігівської, Полтавської, Харківської, Катеринославської, Херсонської, Таврійської (без Криму) у складі федеративної Росії. • Вищими органами влади в УНР визнавалися Центральна Рада і Генеральний секретаріат. • УЦР уперше визначила практичну програму перебудови українського суспільства на демократичних засадах, яка передбачала ліквідацію поміщицького землеволодіння і передачу земель селянам без викупу, встановлення державного контролю над виробництвом, запровадження 8-годинного робочого дня, забезпечення демократичних прав і свобод, визнання рівноправності національних меншин. • УЦР призначила 27 грудня 1917 р. днем виборів до Всеукраїнських Установчих зборів, а 9 січня 1918 р. — днем їх скликання. Прийняття Третього Універсалу стало ще одним кроком на шляху до становлення автономії України. Незважаючи на те, що формально Третій Універсал не розривав «федеративних зв’язків» з Росією, він підірвав принцип «єдиної і неподільної» Росії, проголосивши Українську Народну Республіку. У Третьому Універсалі УЦР вперше проголосила програму перебудови українського суспільства на демократичних засадах.

У грудні 1917 р. почалася перша війна радянської Росії проти УНР. 4(17) грудня 1917 р. Раднарком Росії висунув ультиматум Генеральному секретаріату Центральної Ради з вимогою заборонити переправляти з фронту козачі частини на Донбас і Дон для підтримки антибільшовицького повстання отамана Каледіна і допомогти переправляти туди червоногвардійські частини для придушення повстання. Генеральний секретаріат відмовився виконати ультитматум Раднаркому, визнавши його втручанням у внутрішні справи України. 8 грудня 1917 р. війська Раднаркому під командуванням В. Антонова-Овсієнка захопили Харків. 11—12 грудня 1917 р. у Харкові відбувся І Всеукраїнський з’їзд Рад, який проголосив установлення радянської влади в Україні й утворення радянської Української Народної Республіки. Вищими органами влади оголошувалися Центральний Виконавчий комітет Рад України (ВУЦВК) і Народний секретаріат. У грудні 1917 р. — січні 1918 р. більшовицькі війська захопили Лозову, Павлоград, Синельниково, Катеринослав, Олександрівськ, Миколаїв, Одесу, Херсон і встановили там радянську владу. 6 січня 1917 р. більшовицькі війська почали наступ із Харкова на Полтаву і Київ. 11(24) січня 1918 p., коли більшовицькі війська під командуванням М. Муравйова вже знаходилися на підступах до Києва, УЦР прийняла Четвертий Універсал:

• УЦР проголосила незалежність Української Народної Республіки та розрив усіх зв’язків з радянською Росією.

• Центральна Рада визнавалася вищим органом законодавчої влади, а Рада народних міністрів — вищим органом виконавчої влади в УНР до скликання Всеукраїнських установчих зборів.

• Проголошувалася програма соціально-економічних реформ: націоналізація всіх природних ресурсів, ліквідація права приватної власності на землю, передача землі селянам без викупу, установлення державного контролю над банками, переведення підприємств на випуск мирної продукції (демілітаризація), соціальна допомога безробітним і потерпілим від війни.

• УЦР повідомила про необхідність виходу України з Першої світової війни й початок негайних мирних переговорів із країнами Четверного союзу.

Прийняття Четвертого Універсалу стало важливим кроком у державотворчому процесі.

Лекція № 18

Тема: «Українська держава за часів П. Скоропадського та Директорії»

План лекції

1.                Брестський мир між УНР та державами Четвертиного союзу. Військова конвенція УНР з Німеччиною та Австро-Угорщиною. Прийняття Конституції УНР.

2.                Гетьманський переворот і утворення Української держави.

3.                Прихід до влади Директорії. Особливості внутрішньої та зовнішньої ситуації в УНР часів Директорії.

4.                Утворення ЗУНР. Акт злуки УНР та ЗУНР. «Чортківська офензива».

Україна, як колишня частина Російської імперії, перебувала в стані війни з державами Четверного союзу. В умовах війни з радянською Росією Центральна Рада почала пошуки союзників і звернулася
до країн Четверного союзу. 27 січня (9 лютого) 1918 р. делегація УНР на чолі з В. Голубовичем підписала Брестський мирний договір з Німеччиною та її союзниками. 18 березня 1918 р. УНР уклала військову конвенцію з Німеччиною та Австро-Угорщиною. Брестський мирний договір передбачав:

• завершення воєнних дій між УНР і державами Четверного союзу, відмову від взаємних претензій на відшкодування збитків, спричинених війною;

• постачання УНР продовольства й сировини до Німеччини та Австро-Угорщини в обмін на постачання ними в УНР сільськогосподарської техніки, вугілля та ін.;

• визнання незалежності УНР, визначення кордонів між УНР і Австро-Угорщиною за угодами довоєнного часу між Австро-Угорщиною і Росією;

• допомогу Німеччини та Австро-Угорщини у відновленні контролю Української Центральної Ради над усією територією УНР. Україна стала першою державою, що вийшла з Першої світової війни. У лютому — березні 1918 р. німецько-австрійські війська разом з військами УНР вступили на територію України, повалили радянську владу й відновили владу УЦР. Втручання німецького командування у внутрішні справи України призвело до встановлення окупаційного режиму. Влада УЦР ставала все більш обмеженою. В останні дні свого існування УЦР скасувала приватну власність на землю, ухвалила Конституцію УНР. Відсутність ефективно працюючого адміністративного апарату, утрата широкої народної підтримки, конфлікт з німецько-австрійською окупаційною адміністрацією спричинили падіння УЦР.

29 квітня 1918 р. відбувся державний переворот, у результаті якого Центральна Рада була розпущена. Уся повнота влади перейшла до П. Скоропадського, якого було обрано гетьманом України на Всеукраїнському хліборобському конгресі у Києві. П. Скоропадський ліквідував УНР і проголосив Українську Державу.

Основні заходи політики П. Скоропадського:

1.                 Зосередження законодавчої та судової влади в руках гетьмана, створення нового уряду — Ради Міністрів із помірно-консервативних чиновників, військових і суспільних діячів на чолі з Ф. Лизогубом,

2.                 налагодження дієздатного адміністративного апарату на місцях (старости, чиновники, поліція),

3.                 формування українських збройних сил (Синьожупанна, Сірожупанна, Сердюцька дивизії), відродження козацтва.

4.                 відновлення поміщицького землеволодіння, повернення селянами поміщикам земель, реманенту, відшкодування збитків,

5.                 стабілізація промисловості, транспорту й фінансів, скасування 8-годинного робочого дня й робітничого контролю на підприємствах,

6.                 обмеження демократичних прав і свобод,

7.                 сприяння розвитку української культури (відкриття 150 українських гімназій, українських університетів у Києві та Кам’янець-Подільському, заснування Української академії наук, Національної бібліотеки, Національного архіву).

8.                 установлення дипломатичних відносин з країнами Четверного союзу й Антанти (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною, Англією, Францією та ін.),

9.                 підписання мирного договору з радянською Росією, підтримка контактів з не більшовицькими державними утвореннями на Дону, Кубані, Північному Кавказі.

У серпні 1918 р. в умовах кризи гетьманату представники УСДРП, УПСР, УПСФ заснували Український національний союз (УНС), який 14 листопада 1918 р. створив Директорію УНР на чолі з В. Винниченком для організації анти гетьманського повстання й відновлення УНР. Війська Директорії почали наступ з Білої Церкви на Київ і розгромили гетьманські війська під Мотовилівкою. 14 грудня 1918 р. гетьман П. Скоропадський зрікся влади й емігрував у Німеччину.

Основні заходи Директорії:

·                    Відновлення УНР,

·                    створення органів законодавчої (Трудовий конгрес) і виконавчої (Рада Міністрів на чолі з В. Чеховським) влади,

·                    розбудова органів місцевої влади (трудові ради селян, робітників, інтелігенції),

·                    проголошення Акта злуки (об’єднання) УНР і ЗУНР (22 січня 1919 р.)

·                     Скасування приватної власності на землю й передача її селянам,

·                    відновлення 8-годинного робочого дня й робочого контролю на підприємствах,

·                    уведення в обіг української грошової одиниці — гривні.

·                    Ведення війни з Радянською Росією (грудень 1918 — квітень 1919 р.) і Польщею (листопад 1918 — липень 1919 р.),

·                     установлення міжнародних зв’язків з Голландією, Угорщиною, Чехословаччиною, Італією, прагнення встановити дипломатичні відносини з країнами Антанти, участь у роботі Паризької мирної конференції (18 січня — 28 червня 1919 р.)

Відсутність ефективного державного апарату, суперечлива внутрішня та зовнішня політика ослабили соціальну опору Директорії (інтелігенція, селяни, робітники), чим скористалася радянська Росія, захопивши територію УНР. Офіційно Директорія була ліквідована указом С. Петлюри 20 листопада 1920 р.

Поразка Австро-Угорщини в Першій світовій війні сприяла посиленню національно-визвольного руху у Західній Україні, яка прагнула до незалежності й власної державності. 18 жовтня 1918 р. у Львові українські політичні діячі Східної Галичини й Буковини створили Українську Національну Раду, яка заявила про прагнення об’єднати всі західноукраїнські землі в єдину державу. 1 листопада 1918 р. українські військові частини під командуванням Д. Вітовського взяли під свій контроль Львів та інші міста Галичини. 11 листопада 1918 р. Українська Національна Рада призначила уряд — Державний секретаріат, який очолив К. Левицький, а 13 листопада 1918 р. проголосила створення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), президентом якої став Є. Петрушевич.

Основний курс політики ЗУНР:

·                    Створення органів законодавчої (Українська Національна Рада) й виконавчої (Державний секретаріат) влади, створення Української Галицької армії (УГА) для захисту республіки,

·                    проголошення Акта злуки (об’єднання) УНР і ЗУНР (22 січня 1919 р.)

·                    Ліквідація поміщицького землеволодіння й розподіл землі між малоземельними і безземельними селянами,

·                    установлення державної монополії на продаж зерна, хліба, цукру, сірників, худоби,

·                     уведення в обіг української грошової одиниці — гривні.

·                    Прагнення домогтися міжнародного визнання країнами Антанти, ведення війни з Польщею за західноукраїнські землі (листопад 1918 — липень 1919 р.).

В червні 1919 р. УГА провела «Чортківську офензиву» — наступальну операцію, яка змусила польську армію тимчасово відступити. Однак наприкінці липня 1919 р. польські війська перейшли у контрнаступ і відкинули УГА до р. Збруч, завершивши окупацію ЗУНР.

Картографічний мінімум для 7-го класу

Картографічний мінімум з теми: "Африки"

Крайні точки: північна - мис Рас-Енгела; південна - мис Голковий (Агульяс); східна - мис Рас-Гафун; західна - мис Альмаді

Гори: Атлас, Драконові, Капські, вулкан Кіліманджаро.

Плоскогір'я: Східно-Африканське

Нагір'я: Ахаггар, Тібесті, Ефіопське

Пустелі: Сахара, Калахарі, Наміб, Лівійська, Нубійська

Річки: Ніл, Нігер, Конго, Замбезі, Лімпопо, Оранжева

Озера: Чад, Вікторія, Танганьїка, Ньяса, Тана,

Моря: Середземне, Червоне.

Затоки: Гвінейська, Аденська

Протоки: Мозамбіцька, Гібралтарська, Баб-ель-Мандебську

Острови: Мадагаскар

Півострови: Сомалі.

Лекція 14

Лекція № 14

Тема: «Революція 1905–1907 рр. Столипінська  аграрна реформа та її наслідки»

План лекції

1. Події революції 1905–1907 рр. в Україні. Діяльність українських парламентських громад в І та ІІ Державних Думах. Національно-визвольний рух України в роки російської революції 1905–1907 рр.

2.            Проведення Столипінської аграрної реформи, особливості її запровадження в Україні.

Збереження самодержавства, відсутність гарантованих прав і свобод громадян, невирішеність аграрного питання, посилення експлуатації робітників, безробіття, національне гноблення неросійських народів, поразка Росії у війні з Японією призвели до революції 1905—1907 рр. в Російській імперії. Завданнями революції стали ліквідація самодержавства, установлення конституційно-демократичного ладу, проголошення прав і свобод громадян; ліквідація поміщицького землеволодіння й розподіл землі між селянами; установлення 8-годинного робочого дня й запровадження системи соціального захисту робітників; скасування обмежень у правах неросійських народів і надання можливості їх національного самовизначення. 9 січня 1905 р. у Санкт-Петербурзі була розстріляна царськими військами мирна демонстрація робітників («кривава неділя»). На знак протесту в Києві, Харкові, Катеринославі, Одесі, Миколаєві відбулися страйки робітників, яких підтримало селянство, почавши погроми поміщицьких маєтків. Революційні настрої охопили армію та флот. 14—25 червня 1905 р. відбулося повстання на броненосці «Потьомкін» на чолі з матросами Г. Вакуленчуком і О. Матюшенком. 11—16 листопада 1905 р. в Севастополі повстали моряки 12 кораблів Чорноморського флоту під керівництвом лейтенанта П. Шмідта. 18 листопада 1905 р. виступили сапери у Києві на чолі з підпоручиком Б. Жаданівським. У жовтні 1905 р. відбувся загальноросійський політичний страйк, у якому взяли участь 120 тис. робітників України. 17 жовтня 1905 р. імператор Микола ІІ видав Маніфест, у якому обіцяв підданим громадянські права, політичні свободи та скликання законодавчого органу — Державної Думи. Маніфест розмежував політичні сили на три групи: перші (реакційний табір) захищали існуючу політичну й економічну систему та заперечували будь-які нововведення; другі (ліберальний табір) сприйняли маніфест із надією на конституцію й демократичний устрій та вважали революцію закінченою; треті (революційний табір) уважали маніфест тактичним маневром з боку влади і вимагали продовження революції. У грудні 1905 р. відбулися збройні повстання з метою захоплення політичної влади в Харкові, Олександрівську, Горлівці, Єнакієвому, Луганську. Всі повстання були придушені, їх організатори і активні учасники засуджені, після чого революція пішла на спад.

Революційні події сприяли активізації українського національного руху: з’явилася українська преса – газети «Хлібороб», «Громадська думка», «Рада», відновилася діяльність мережі товариств «Просвіта» в Одесі, Катеринославі, Києві, Миколаєві, Кам’янець-Подільському. Почалася українізація шкільної та вищої освіти, україномовні відділення були відкриті в Одеському й Харківському університетах.

Розгорнулася діяльність українських депутатів у І Державній думі (1906 р., 102 депутати) і ІІ Державній думі (1907 р., 102 депутати), які вимагали скасування викупних платежів селян за землю, запровадження української мови в школах, судових та адміністративних органах, свободи слова, друку, зборів, спілок і віросповідання, надання Україні автономії в складі Росії. Однак 3 червня 1907 р. Друга Державна дума була розпущена царем. Після поразки революції 1905—1907 рр. всі українські партії зазнали переслідування влади. Незважаючи на поразку, революція сприяла пробудженню національної свідомості українського народу й набуттю політичними партіями досвіду боротьби за демократизацію суспільно-політичного ладу.

Після поразки революції встановився реакційний режим, який одержав назву столипінський за ім’ям голови Ради міністрів Петра Столипіна. Він характеризувався виданням нового виборчого закону, за яким виборчі права мали тільки 15% населення; забороною демонстрацій, мітингів, зборів; розгромом робітничих організацій, профспілок; забороною українських газет, журналів, художньої літератури; закриттям «Просвіт», українських клубів і гуртків. Одночасно з метою вирішення аграрного питання, послаблення конфронтації в суспільстві та недопущення нової революції було проведено столипінську аграрну реформу (указ від 9 листопада 1906 р., закони від 14 червня 1910 р. і 29 травня 1911 р.).

Основні положення земельної реформи П. Столипіна:

·  вихід селян із громади та закріплення землі у приватну власність;

·  створення на селі відрубного й хуторського господарства;

·  надання кредитної допомоги селянам через Селянський поземельний банк;

·  Переселення селян до малозаселених районів Сибіру, Північного Кавказу і Середньої Азії.

Лекція 15-16

Лекція № 15 Тема: «Україна в роки Першої світової війни»

План лекції

1.       Позиції українських політичних сил Наддніпрянської України та західноукраїнських земель щодо війни.

2.       Перебіг воєнних дій на території України. Діяльність австрійської та російської адміністрації в Галичині.

3.       Бойовий шлях легіону Українських січових стрільців.

На початку ХХ ст. український народ не мав власної державності й територіальної цілісності. Українські землі входили до складу двох сусідніх імперій — Російської та Австро-Угорської. Україна стала об’єктом територіальних зазіхань із боку воюючих сторін — Троїстого союзу (Німеччина, АвстроУгорщина, Італія, 1882 р.) й Антанти (Англія, Франція, Росія, 1904—1907 рр.). Німеччина планувала захопити Придніпров’я, Донбас, Крим (згодом усю Україну) і включити їх до складу майбутньої «Великої Німеччини»; Автро-Угорщина – Волинь, Поділля; Росія – Східну Галичину, Північну Буковину та Закарпаття. Під час Першої світової війні (1 серпня 1914 р. — 11 листопада 1918 р.) українці змушені були воювати один з одним: до російської армії було мобілізовано майже 4 млн українців, до австро-угорської — понад 300 тис. Одним із головних фронтів був Східний фронт, де військам Росії протистояли армії Австро-Угорщини й Німеччини. Основним театром воєнних дій стали західноукраїнські землі. З початком війни серед політиків Наддніпрянської України Діячі Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) виступили на підтримку Росії, прагнучи за її допомогою об’єднати Україну й домогтися її автономії у складі Росії.  Лідери Товариства українських поступовців (ТУП) зайняли нейтральну позицію з питання про ставлення до війни. Діячі Союзу визволення України (СВУ), заснованого 4 серпня 1914 р. у Львові емігрантами з Наддніпрянщини Д. Донцовим, Д. Дорошенком та ін., виступили у підтримку Австро-Угорщини й Німеччини, намагаючись з їхньою допомогою відокремити Україну від Росії та створити самостійну й соборну Українську державу. Представники політичних партій Західної України утворили 1 серпня 1914 р. у Львові Головну українську раду (ГУР) на чолі з К. Левицьким, яка закликала українців воювати на боці Австро-Угорщини й Німеччини за визволення України від Росії та створення української автономії у складі Австро-Угорщини. У травні 1915 р. лідери Західної України створили Загальну українську раду(ЗУР) на чолі з К. Левицьким, які хотіли створити Українську державу в межах її етнічних земель (у листопаді 1916 р. саморозпустилася)

У серпні — вересні 1914 р. російські війська Південно-Західного фронту здійснили успішний наступ, у результаті якого зайняли Східну Галичину, Північну Буковину й вийшли на Карпатські перевали (Галицька битва). 22 березня 1915 р. російські війська після багатомісячної облоги взяли фортецю Перемишль. У травні — червні 1915 р. австро-німецькі війська прорвали оборону російських військ в районі Горлиці й Тарново (Горлицька операція) та захопили Східну Галичину, Північну Буковину, Західну Волинь, Холмщину й Підляшшя. У травні — серпні 1916 р. російські війська Південно-Західного фронту під командуванням генерала О. Брусилова перейшли в контрнаступ (Брусиловський прорив) і відвоювали Східну Галичину, Північну Буковину й Західну Волинь. У червні 1917 р. наступ російських військ завершився повним провалом і втратою Галичини та Буковини, після чого лінія фронту стабілізувалася до укладення Брестського мирного договору (27 січня 1918 р.).

У 1914 р. після Галицької битви на захоплених Росією західноукраїнських землях було створено Галицько-Буковинське генерал-губернаторство на чолі з графом Г. Бобринським. Закривалися українські школи та бібліотеки, заборонялися українські періодичні видання, громадські організації, «Просвіти», переслідувалися громадські діячі (М. Грушевський) та греко-католицькі священики (митрополит А. Шептицький). Окупаційну політику російського уряду щодо населення західноукраїнських земель назвали «європейський скандалом». У 1915 р. після Горлицької операції на західноукраїнські землі повернулася австрійська адміністрація, яка почала переслідування «зрадників», що співробітничали з російською владою. У 1916 р. після Брусиловського прориву населення Галичини зазнало нових реквізицій і депортацій з боку російської адміністрації. З ініціативи ГУР у серпні — вересні 1914 р. у м. Стрий на Львівщині був сформований легіон Українських січових стрільців (УСС), до складу якого ввійшли представники молодіжних воєнізованих організацій «Сокіл», «Січ», «Пласт» (2,5 тис. осіб) на чолі з командуючим М. Галущинським. Січові стрільці взяли активну участь у Першій світовій війні, відзначившись у боях за Ужоцький перевал (вересень 1914 р.), гору Маківка (квітень — травень 1915 р.), гору Лисоня (вересень 1916 р.) у Карпатах. Потрапивши в оточення під Бережанами, полк УСС припинив існування. Українські січові стрільці стали першим військовим формуванням в Україні після втрати нею державності.

Лекція № 16

Тема: «Лютнева буржуазно-демократична революція 1917 р. та політика Центральної Ради. Універсали Центральної Ради»

План лекції

1.                Лютнева революція 1917 р. Причини революції. Дільність Тимчасового уряду та Рад робітничих, солдатських  депутатів.

2.                Утворення Української Центральної Ради. Універсали Центральної Ради. Політика Української Центральної Ради в умовах загострення конфлікту з Тимчасовим урядом та більшовицькою Росією.

Після повалення самодержавства й зречення престолу імператора Миколи ІІ під час Лютневої революції в Петрограді (23 лютого — 2 березня 1917 р.) в Росії встановилося двовладдя: поряд із Тимчасовим урядом, сформованим із представників буржуазних партій кадетів і октябристів, діяли Ради робітничих і солдатських депутатів, провідну роль у яких відігравали російські меншовики, есери, більшовики.

Під впливом Лютневої революції в Україні розгорнулася національно-демократична революція, яку очолила Українська Центральна Рада, створена 4 (17) березня 1917 р. у Києві представниками українських політичних партій (ТУП, УСДРП, УПСР, УНП), наукових, культурно-просвітницьких, військових та студентських організацій. Лідерами УЦР стали Михайло Грушевський (голова УЦР), Володимир Винниченко (голова Генерального секретаріату), Сергій Єфремов (Генеральний секретар міжнаціональних справ), Симон Петлюра (генеральний секретар військових справ).

Діяльність УЦР була зосереджена на вирішенні національного питання, однак єдиної думки про майбутній статус України не було: «самостійники» (М. Міхновський) виступали за проголошення незалежності України, «автономісти» (М. Грушевський, В. Винниченко) виступали за автономію України у складі федеративної Росії. Вимогу УЦР до Тимчасового уряду про надання Україні автономії у складі Росії підтримали учасники українських маніфестацій у Петрограді та Києві, Всеукраїнського Національного конгресу та І Всеукраїнського військового з’їзду.

Прийняття Першого Універсалу стало наслідком спроб Української Центральної Ради знайти взаємопорозуміння з Тимчасовим урядом. 16 травня 1917 р. УЦР відрядила до Петрограду делегацію на чолі з В. Винниченком, яка вручила Тимчасовому уряду вимогу про проголошення автономії України у складі федеративної Росії. Однак Тимчасовий уряд узяв курс на збереження «єдиної і неподільної» Росії й відмовився визнавати право України на автономію. 10 червня 1917 р. на ІІ Всеукраїнському військовому з’їзді УЦР видала І Універсал «До українського народу, на Україні та поза Україною сущого». Основні положення:

· УЦР проголосила автономію України у складі федеративної Росії.

· УЦР оголосила себе найвищим державним органом України, яка мала право приймати акти конституційного значення – Універсали.

· УЦР повідомила про намір скликати Всеукраїнські Установчі збори, які мають право приймати закони України.

15червня 1917 р. Виконавчий комітет УЦР утворив перший український уряд – Генеральний секретаріат, який очолив В. Винниченко.

Тимчасовий уряд засудив Перший Універсал УЦР, оголосивши його «проявом сепаратизму» з боку України. 29 червня 1917 р. до Києва прибула урядова делегація у складі О. Керенського, М. Терещенка та І. Церетелі для переговорів з УЦР. Під час переговорів делегації Тимчасового уряду вдалося змусити УЦР піти на компроміс і відмовитися від деяких положень Першого Універсалу.

3 липня 1917 p. Українська Центральна Рада прийняла Другий Універсал, у якому були викладені основні засади компромісу УЦР і Тимчасового уряду:

· Тимчасовий уряд визнавав автономію України у складі федеративної Росії, однак УЦР відмовлялася від самочинного проголошення автономії України до прийняття цього рішення на Всеросійських Установчих зборах.

· Тимчасовий уряд визнавав УЦР і Генеральний секретаріат вищими органами влади в Україні, однак територія, на яку поширювалася влада Центральної Ради і Генерального Секретаріату, не окреслювалася, УЦР мала поповнитися представниками національних меншин, що проживали в Україні, повноваження Генерального секретаріату не уточнювалися, а його склад затверджувався Тимчасовим урядом.

· Тимчасовий уряд погодився на українізацію армії, однак під контролем російського командування.

Компроміс Української Центральної Ради і Тимчасового уряду викликав незадоволення певних політичних сил як в Росії, так і в Україні. В Петрограді проти компромісу з УЦР виступили кадети, які вийшли зі складу Тимчасового уряду на знак протесту проти надання Україні автономії. В Києві у ніч з 4 на 5 липня 1917 р. відбувся організований самостійниками збройний виступ українського полку ім. П. Полуботка, учасники якого намагалися примусити УЦР відмовитися від Другого Універсалу й проголосити незалежність України. Після придушення військами УЦР виступу самостійників полуботківців було заарештовано і відправлено на фронт. Тим часом у Петрограді 4 липня 1917 р. відбулася антивоєнна демонстрація робітників, солдатів і матросів під впливом більшовиків почала переростати у збройне повстання проти Тимчасового уряду. Демонстрація була розігнана, більшовики змушені були перейти у нелегальне становище. І тому 4 серпня 1917 р. Тимчасовий уряд на чолі з О. Керенським видав «Тимчасову інструкцію Генеральному секретаріату Тимчасового уряду в Україні»:

·  Генеральний секретаріат проголошувався органом Тимчасового уряду й поширював свої повноваження лише на 5 з 9 українських губерній (Київську, Волинську, Подільську, Полтавську, Чернігівську).

·  З повноважень Генерального секретаріату виключалися військові й продовольчі справи, суд, транспорт, пошта, телеграф.

Інструкція поглибила розкол в українському національному русі.

25 – 30 серпня 1917 р. праві сили на чолі з генералом Л. Корніловим здійснили контрреволюційний заколот з метою встановлення в Росії воєнної диктатури. Однак спроба провалилася.