Лекція 14

Лекція № 14

Тема: «Революція 1905–1907 рр. Столипінська  аграрна реформа та її наслідки»

План лекції

1. Події революції 1905–1907 рр. в Україні. Діяльність українських парламентських громад в І та ІІ Державних Думах. Національно-визвольний рух України в роки російської революції 1905–1907 рр.

2.            Проведення Столипінської аграрної реформи, особливості її запровадження в Україні.

Збереження самодержавства, відсутність гарантованих прав і свобод громадян, невирішеність аграрного питання, посилення експлуатації робітників, безробіття, національне гноблення неросійських народів, поразка Росії у війні з Японією призвели до революції 1905—1907 рр. в Російській імперії. Завданнями революції стали ліквідація самодержавства, установлення конституційно-демократичного ладу, проголошення прав і свобод громадян; ліквідація поміщицького землеволодіння й розподіл землі між селянами; установлення 8-годинного робочого дня й запровадження системи соціального захисту робітників; скасування обмежень у правах неросійських народів і надання можливості їх національного самовизначення. 9 січня 1905 р. у Санкт-Петербурзі була розстріляна царськими військами мирна демонстрація робітників («кривава неділя»). На знак протесту в Києві, Харкові, Катеринославі, Одесі, Миколаєві відбулися страйки робітників, яких підтримало селянство, почавши погроми поміщицьких маєтків. Революційні настрої охопили армію та флот. 14—25 червня 1905 р. відбулося повстання на броненосці «Потьомкін» на чолі з матросами Г. Вакуленчуком і О. Матюшенком. 11—16 листопада 1905 р. в Севастополі повстали моряки 12 кораблів Чорноморського флоту під керівництвом лейтенанта П. Шмідта. 18 листопада 1905 р. виступили сапери у Києві на чолі з підпоручиком Б. Жаданівським. У жовтні 1905 р. відбувся загальноросійський політичний страйк, у якому взяли участь 120 тис. робітників України. 17 жовтня 1905 р. імператор Микола ІІ видав Маніфест, у якому обіцяв підданим громадянські права, політичні свободи та скликання законодавчого органу — Державної Думи. Маніфест розмежував політичні сили на три групи: перші (реакційний табір) захищали існуючу політичну й економічну систему та заперечували будь-які нововведення; другі (ліберальний табір) сприйняли маніфест із надією на конституцію й демократичний устрій та вважали революцію закінченою; треті (революційний табір) уважали маніфест тактичним маневром з боку влади і вимагали продовження революції. У грудні 1905 р. відбулися збройні повстання з метою захоплення політичної влади в Харкові, Олександрівську, Горлівці, Єнакієвому, Луганську. Всі повстання були придушені, їх організатори і активні учасники засуджені, після чого революція пішла на спад.

Революційні події сприяли активізації українського національного руху: з’явилася українська преса – газети «Хлібороб», «Громадська думка», «Рада», відновилася діяльність мережі товариств «Просвіта» в Одесі, Катеринославі, Києві, Миколаєві, Кам’янець-Подільському. Почалася українізація шкільної та вищої освіти, україномовні відділення були відкриті в Одеському й Харківському університетах.

Розгорнулася діяльність українських депутатів у І Державній думі (1906 р., 102 депутати) і ІІ Державній думі (1907 р., 102 депутати), які вимагали скасування викупних платежів селян за землю, запровадження української мови в школах, судових та адміністративних органах, свободи слова, друку, зборів, спілок і віросповідання, надання Україні автономії в складі Росії. Однак 3 червня 1907 р. Друга Державна дума була розпущена царем. Після поразки революції 1905—1907 рр. всі українські партії зазнали переслідування влади. Незважаючи на поразку, революція сприяла пробудженню національної свідомості українського народу й набуттю політичними партіями досвіду боротьби за демократизацію суспільно-політичного ладу.

Після поразки революції встановився реакційний режим, який одержав назву столипінський за ім’ям голови Ради міністрів Петра Столипіна. Він характеризувався виданням нового виборчого закону, за яким виборчі права мали тільки 15% населення; забороною демонстрацій, мітингів, зборів; розгромом робітничих організацій, профспілок; забороною українських газет, журналів, художньої літератури; закриттям «Просвіт», українських клубів і гуртків. Одночасно з метою вирішення аграрного питання, послаблення конфронтації в суспільстві та недопущення нової революції було проведено столипінську аграрну реформу (указ від 9 листопада 1906 р., закони від 14 червня 1910 р. і 29 травня 1911 р.).

Основні положення земельної реформи П. Столипіна:

·  вихід селян із громади та закріплення землі у приватну власність;

·  створення на селі відрубного й хуторського господарства;

·  надання кредитної допомоги селянам через Селянський поземельний банк;

·  Переселення селян до малозаселених районів Сибіру, Північного Кавказу і Середньої Азії.