Лекція 15-16

Лекція № 15 Тема: «Україна в роки Першої світової війни»

План лекції

1.       Позиції українських політичних сил Наддніпрянської України та західноукраїнських земель щодо війни.

2.       Перебіг воєнних дій на території України. Діяльність австрійської та російської адміністрації в Галичині.

3.       Бойовий шлях легіону Українських січових стрільців.

На початку ХХ ст. український народ не мав власної державності й територіальної цілісності. Українські землі входили до складу двох сусідніх імперій — Російської та Австро-Угорської. Україна стала об’єктом територіальних зазіхань із боку воюючих сторін — Троїстого союзу (Німеччина, АвстроУгорщина, Італія, 1882 р.) й Антанти (Англія, Франція, Росія, 1904—1907 рр.). Німеччина планувала захопити Придніпров’я, Донбас, Крим (згодом усю Україну) і включити їх до складу майбутньої «Великої Німеччини»; Автро-Угорщина – Волинь, Поділля; Росія – Східну Галичину, Північну Буковину та Закарпаття. Під час Першої світової війні (1 серпня 1914 р. — 11 листопада 1918 р.) українці змушені були воювати один з одним: до російської армії було мобілізовано майже 4 млн українців, до австро-угорської — понад 300 тис. Одним із головних фронтів був Східний фронт, де військам Росії протистояли армії Австро-Угорщини й Німеччини. Основним театром воєнних дій стали західноукраїнські землі. З початком війни серед політиків Наддніпрянської України Діячі Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) виступили на підтримку Росії, прагнучи за її допомогою об’єднати Україну й домогтися її автономії у складі Росії.  Лідери Товариства українських поступовців (ТУП) зайняли нейтральну позицію з питання про ставлення до війни. Діячі Союзу визволення України (СВУ), заснованого 4 серпня 1914 р. у Львові емігрантами з Наддніпрянщини Д. Донцовим, Д. Дорошенком та ін., виступили у підтримку Австро-Угорщини й Німеччини, намагаючись з їхньою допомогою відокремити Україну від Росії та створити самостійну й соборну Українську державу. Представники політичних партій Західної України утворили 1 серпня 1914 р. у Львові Головну українську раду (ГУР) на чолі з К. Левицьким, яка закликала українців воювати на боці Австро-Угорщини й Німеччини за визволення України від Росії та створення української автономії у складі Австро-Угорщини. У травні 1915 р. лідери Західної України створили Загальну українську раду(ЗУР) на чолі з К. Левицьким, які хотіли створити Українську державу в межах її етнічних земель (у листопаді 1916 р. саморозпустилася)

У серпні — вересні 1914 р. російські війська Південно-Західного фронту здійснили успішний наступ, у результаті якого зайняли Східну Галичину, Північну Буковину й вийшли на Карпатські перевали (Галицька битва). 22 березня 1915 р. російські війська після багатомісячної облоги взяли фортецю Перемишль. У травні — червні 1915 р. австро-німецькі війська прорвали оборону російських військ в районі Горлиці й Тарново (Горлицька операція) та захопили Східну Галичину, Північну Буковину, Західну Волинь, Холмщину й Підляшшя. У травні — серпні 1916 р. російські війська Південно-Західного фронту під командуванням генерала О. Брусилова перейшли в контрнаступ (Брусиловський прорив) і відвоювали Східну Галичину, Північну Буковину й Західну Волинь. У червні 1917 р. наступ російських військ завершився повним провалом і втратою Галичини та Буковини, після чого лінія фронту стабілізувалася до укладення Брестського мирного договору (27 січня 1918 р.).

У 1914 р. після Галицької битви на захоплених Росією західноукраїнських землях було створено Галицько-Буковинське генерал-губернаторство на чолі з графом Г. Бобринським. Закривалися українські школи та бібліотеки, заборонялися українські періодичні видання, громадські організації, «Просвіти», переслідувалися громадські діячі (М. Грушевський) та греко-католицькі священики (митрополит А. Шептицький). Окупаційну політику російського уряду щодо населення західноукраїнських земель назвали «європейський скандалом». У 1915 р. після Горлицької операції на західноукраїнські землі повернулася австрійська адміністрація, яка почала переслідування «зрадників», що співробітничали з російською владою. У 1916 р. після Брусиловського прориву населення Галичини зазнало нових реквізицій і депортацій з боку російської адміністрації. З ініціативи ГУР у серпні — вересні 1914 р. у м. Стрий на Львівщині був сформований легіон Українських січових стрільців (УСС), до складу якого ввійшли представники молодіжних воєнізованих організацій «Сокіл», «Січ», «Пласт» (2,5 тис. осіб) на чолі з командуючим М. Галущинським. Січові стрільці взяли активну участь у Першій світовій війні, відзначившись у боях за Ужоцький перевал (вересень 1914 р.), гору Маківка (квітень — травень 1915 р.), гору Лисоня (вересень 1916 р.) у Карпатах. Потрапивши в оточення під Бережанами, полк УСС припинив існування. Українські січові стрільці стали першим військовим формуванням в Україні після втрати нею державності.

Лекція № 16

Тема: «Лютнева буржуазно-демократична революція 1917 р. та політика Центральної Ради. Універсали Центральної Ради»

План лекції

1.                Лютнева революція 1917 р. Причини революції. Дільність Тимчасового уряду та Рад робітничих, солдатських  депутатів.

2.                Утворення Української Центральної Ради. Універсали Центральної Ради. Політика Української Центральної Ради в умовах загострення конфлікту з Тимчасовим урядом та більшовицькою Росією.

Після повалення самодержавства й зречення престолу імператора Миколи ІІ під час Лютневої революції в Петрограді (23 лютого — 2 березня 1917 р.) в Росії встановилося двовладдя: поряд із Тимчасовим урядом, сформованим із представників буржуазних партій кадетів і октябристів, діяли Ради робітничих і солдатських депутатів, провідну роль у яких відігравали російські меншовики, есери, більшовики.

Під впливом Лютневої революції в Україні розгорнулася національно-демократична революція, яку очолила Українська Центральна Рада, створена 4 (17) березня 1917 р. у Києві представниками українських політичних партій (ТУП, УСДРП, УПСР, УНП), наукових, культурно-просвітницьких, військових та студентських організацій. Лідерами УЦР стали Михайло Грушевський (голова УЦР), Володимир Винниченко (голова Генерального секретаріату), Сергій Єфремов (Генеральний секретар міжнаціональних справ), Симон Петлюра (генеральний секретар військових справ).

Діяльність УЦР була зосереджена на вирішенні національного питання, однак єдиної думки про майбутній статус України не було: «самостійники» (М. Міхновський) виступали за проголошення незалежності України, «автономісти» (М. Грушевський, В. Винниченко) виступали за автономію України у складі федеративної Росії. Вимогу УЦР до Тимчасового уряду про надання Україні автономії у складі Росії підтримали учасники українських маніфестацій у Петрограді та Києві, Всеукраїнського Національного конгресу та І Всеукраїнського військового з’їзду.

Прийняття Першого Універсалу стало наслідком спроб Української Центральної Ради знайти взаємопорозуміння з Тимчасовим урядом. 16 травня 1917 р. УЦР відрядила до Петрограду делегацію на чолі з В. Винниченком, яка вручила Тимчасовому уряду вимогу про проголошення автономії України у складі федеративної Росії. Однак Тимчасовий уряд узяв курс на збереження «єдиної і неподільної» Росії й відмовився визнавати право України на автономію. 10 червня 1917 р. на ІІ Всеукраїнському військовому з’їзді УЦР видала І Універсал «До українського народу, на Україні та поза Україною сущого». Основні положення:

· УЦР проголосила автономію України у складі федеративної Росії.

· УЦР оголосила себе найвищим державним органом України, яка мала право приймати акти конституційного значення – Універсали.

· УЦР повідомила про намір скликати Всеукраїнські Установчі збори, які мають право приймати закони України.

15червня 1917 р. Виконавчий комітет УЦР утворив перший український уряд – Генеральний секретаріат, який очолив В. Винниченко.

Тимчасовий уряд засудив Перший Універсал УЦР, оголосивши його «проявом сепаратизму» з боку України. 29 червня 1917 р. до Києва прибула урядова делегація у складі О. Керенського, М. Терещенка та І. Церетелі для переговорів з УЦР. Під час переговорів делегації Тимчасового уряду вдалося змусити УЦР піти на компроміс і відмовитися від деяких положень Першого Універсалу.

3 липня 1917 p. Українська Центральна Рада прийняла Другий Універсал, у якому були викладені основні засади компромісу УЦР і Тимчасового уряду:

· Тимчасовий уряд визнавав автономію України у складі федеративної Росії, однак УЦР відмовлялася від самочинного проголошення автономії України до прийняття цього рішення на Всеросійських Установчих зборах.

· Тимчасовий уряд визнавав УЦР і Генеральний секретаріат вищими органами влади в Україні, однак територія, на яку поширювалася влада Центральної Ради і Генерального Секретаріату, не окреслювалася, УЦР мала поповнитися представниками національних меншин, що проживали в Україні, повноваження Генерального секретаріату не уточнювалися, а його склад затверджувався Тимчасовим урядом.

· Тимчасовий уряд погодився на українізацію армії, однак під контролем російського командування.

Компроміс Української Центральної Ради і Тимчасового уряду викликав незадоволення певних політичних сил як в Росії, так і в Україні. В Петрограді проти компромісу з УЦР виступили кадети, які вийшли зі складу Тимчасового уряду на знак протесту проти надання Україні автономії. В Києві у ніч з 4 на 5 липня 1917 р. відбувся організований самостійниками збройний виступ українського полку ім. П. Полуботка, учасники якого намагалися примусити УЦР відмовитися від Другого Універсалу й проголосити незалежність України. Після придушення військами УЦР виступу самостійників полуботківців було заарештовано і відправлено на фронт. Тим часом у Петрограді 4 липня 1917 р. відбулася антивоєнна демонстрація робітників, солдатів і матросів під впливом більшовиків почала переростати у збройне повстання проти Тимчасового уряду. Демонстрація була розігнана, більшовики змушені були перейти у нелегальне становище. І тому 4 серпня 1917 р. Тимчасовий уряд на чолі з О. Керенським видав «Тимчасову інструкцію Генеральному секретаріату Тимчасового уряду в Україні»:

·  Генеральний секретаріат проголошувався органом Тимчасового уряду й поширював свої повноваження лише на 5 з 9 українських губерній (Київську, Волинську, Подільську, Полтавську, Чернігівську).

·  З повноважень Генерального секретаріату виключалися військові й продовольчі справи, суд, транспорт, пошта, телеграф.

Інструкція поглибила розкол в українському національному русі.

25 – 30 серпня 1917 р. праві сили на чолі з генералом Л. Корніловим здійснили контрреволюційний заколот з метою встановлення в Росії воєнної диктатури. Однак спроба провалилася.