Тези лекції 22

Лекція № 22

 Тема: «Політико-ідеологічна реакція.  Соціально-економічне становище України в 50-ті р. Відлига»

План лекції

1.                Адміністративно-територіальні зміни. Зовнішньополітична діяльність УРСР.

2.                Відбудова промисловості. Голод в Україні 1946–1947 рр.

3.                Радянізація західних областей України. Боротьба ОУН та УПА.

4.                Розгортання ідеологічних кампаній.

5.                Лібералізація суспільно-політичного життя УРСР в середині 1950-1960-х рр.: припинення масових репресій, реабілітація.

6.                Зміни адміністративно-територіального устрою УРСР. Зміни в промисловості та сільському господарстві, соціальній сфері. Реформування управління економікою.

7.                Виникнення руху «шістдесятників», дисидентського руху наприкінці 1950 – початку 1960-х рр.

Перемога СРСР у Другій світовій війні створила умови для розширення його кордонів на заході, що призвело до завершення об’єднання українських земель. Польща, Чехословаччина, Угорщина й Румунія визнали зміни своїх кордонів на користь СРСР. Нове розмежування кордонів супроводжувалося депортацією значної частини населення. У 1944—1946 рр. із Галичини, Волині, Рівненщини до Польщі було переселено близько 1 млн поляків, з Польщі до України переїхало 520 тис. українців. У квітні — липні 1947 р. польський уряд провів операцію «Вісла», у ході якої близько 150 тис. українців, що проживали у прикордонних з УРСР районах Холмщини та Лемківщині, були примусово виселені на Захід і Північ Польщі. Зростання авторитету України в світі виявилося в поверненні її як суб’єкта міжнародного права на міжнародну арену. 26 квітня 1945 р. на конференції в Сан-Франциско УРСР увійшла до складу Організації Об’єднаних Націй як член-засновник. 29 липня — 15 жовтня 1946 р. делегація УРСР на чолі з міністром закордонних справ Д. Мануїльським узяла участь у Паризькій мирній конференції й 10 лютого 1947 р. разом з іншими союзними державами підписала мирні договори з Італією, Болгарією, Румунією, Угорщиною та Фінляндією.

У серпні 1946 р. Верховна Рада УРСР схвалила четвертий п’ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства на 1946—1950 рр. Він передбачав менше ніж за п’ять років відбудувати зруйновані райони країни, відновити й навіть перевищити довоєнний рівень промислового та сільськогосподарського розвитку. Відбудова здійснювалася централізовано за чітким державним планом. Пріоритетом вважалась відбудова важкої промисловості (80% капіталовкладень) за рахунок легкої промисловості, соціальної сфери та сільського господарства. Вагома роль належала адміністративно-командній системі, яка давала змогу за короткий час мобілізувати й зосередити значні матеріальні та людські ресурси на певному об’єкті. Відбудові допомагала ідеологія, яка знаходила свій вияв у соціалістичних змаганнях, рухах передовиків і новаторів. Відбудовчий процес було ускладнено голодом 1946 – 1947 рр., причинами якого були несприятливі кліматичні умови (посуха, неврожай), скорочення посівних площ, поголів’я худоби, нестача техніки й робочих рук унаслідок війни, вивезення хліба за кордон та політика сталінського керівництва, яка вимагала виконання постраждалими областями планів хлібозаготівель і проводило репресивну політику проти селян. Успіхи відбудови дозволили у 1947 р. скасувати карткову систему та провести грошову реформу.

У другій половині 1940-х — на початку 1950-х рр. відновилася радянізація західноукраїнських земель, сутність якої полягала в уніфікації соціально-економічного, політичного й культурного життя Західної України у відповідності до норм, виробленими радянським режимом у Наддніпрянській Україні. Складовими стали індустріалізація, колективізація, «культурна революція». Радянізація проходила в умовах запеклої боротьби. Органи НКДБ і НКВС застосовували масові репресії, жертвами яких стали 500 тис. чоловік, та депортації в східні райони СРСР, у ході яких було виселено понад 200 тис. чоловік. У 1946 р. на Львівському соборі було «самоліквідовано» Українську греко-католицьку церкву (УГКЦ). Українська повстанська армія (УПА) на чолі з Р. Шухевичем розгорнула широкомасштабну партизанську боротьбу проти органів радянської влади на західноукраїнських землях, у ході якої загинуло понад 30 тис. цивільних громадян і військовослужбовців. У 1950 р. головнокомандуючий УПА Р. Шухевич загинув у бою під Львовом, однак збройне підпілля продовжувало організовану боротьбу до 1954 р.

Розвиток культури в повоєнні роки мав суперечливий характер. Сталінська система намагалася загнати науку, літературу й мистецтво в жорстокі ідеологічні межі з метою встановлення контролю над духовним життям радянського суспільства. Наступ сталінізму на культуру отримав назву «ждановщина» за ім’ям секретаря ЦК ВКП(б) О. Жданова. «Ждановщина» виявилася у звинуваченні української інтелігенції в «космополітизмі» й «низькопоклонстві перед Заходом», переслідуванні вчених (генетики І. Поляков, М. Гришко, С. Делоне), письменників (О. Вишня, «Мисливські усмішки»; В. Сосюра, «Любіть Україну»; Ю. Яновський, «Жива вода»), композиторів (К. Данькевич, опера «Богдан Хмельницький») і завдала величезного удару по розвитку української культури.

Період 1953 – 1964 рр. в історії СРСР і УРСР отримав назву «відлиги». Після смерті генсека ЦК КПРС, Голови Ради Міністрів СРСР Й. Сталіна (5 березня 1953 р.) першим секретарем ЦК КПРС став М. Хрущов. Першими секретарями ЦК КПУ в період «хрущовської відлиги» були О. Кириченко (1953 – 1957 рр.), М. Підгорний (1957 – 1963 рр.), П. Шелест (1963 – 1972 рр.). Нове керівництво СРСР і УРСР взяло курс на десталінізацію – поступову відмову від крайніх проявів сталінського тоталітарного режиму й лібералізацію суспільно-політичного життя.

Прояви десталінізації в Україні:

·                   У 1956 р. М. Хрущов виступив на закритому засіданні ХХ зїзду КПРС із доповіддю «Про культ особи Й. Сталіна та його наслідки», де навів факти зловживань і фальсифікації судових справ у відношенні партійних, військових, наукових діячів.

·                    У 1956—1959 рр. було виправдано 250 тис. чол., переважно посмертно, з таборів ГУЛАГу було звільнено майже 65,6 тис. чол.

·                   Чеченцям, інгушам, балкарцям, калмикам було дозволено повернутися в рідні місця.

·                   У 1957 р. були створені територіальні органи управління промисловістю — ради народного господарства(раднаргоспи). Під контроль Ради Міністрів УРСР перейшло 97% підприємств.

·                   Розширилися права республік у формуванні свого бюджету, питаннях використання капіталовкладень, матеріально-технічного постачання, збуту продукції, будівництва.

·                   Зросла частка українців у партійному й державному апараті СРСР і УРСР.

·                   Припинилися масові репресії, була ліквідована система ГУЛАГу.

·                   Почалася реформа правоохоронних органів і впровадження в їх діяльність принципів законності.

·                   Скоротилися штати управлінського аппарату, передбачалась обов’язкова ротація (оновлення) партійних чиновників.

·                   Тимчасово припинилася кампанія проти «українського буржуазного націоналізму».

·                   Виник рух «шістдесятників» (Л. Костенко, В. Симоненко, І. Дзюба та ін.), які боролися за оновлення радянського суспільства, розвиток української культури.

·                   Зародився дисидентський (опозиційний) рух (Л. Лук’яненко, І. Світличний, П. Григоренко та ін.).

Процеси десталінізації в Україні мали обмежений характер.

Реформи другої половини 1950-х рр.:

·                   У 1957 р. були ліквідовані галузеві міністерства, а замість них створені територіальні органи управління промисловістю – ради народного господарства (раднаргоспи) (існували до 1965 р.).

·                   В Україні було створено 11 економічних районів (Київський, Харківський, Львівський та ін.)

·                   Освоєння цілинних і перелогових земель Казахстану і Сибіру (1954 р.).

·                   Перехід до пріоритетного вирощування кукурудзи (1955 р.).

·                   Реорганізація МТС у РТС (ремонтно-технічні станції) й обов’язків викуп колгоспами техніки (1958 р.).

·                   Укрупнення, а потім розукрупнення колгоспів.

·                   Зменшення розміру присадибних ділянок колгоспників, заборона тримати худобу в приміській зоні.

Покоління молодих пиcьменників і художників України, які боролися за відродження української мови і культури в 60-ті роки, назвали «шістдесятниками». Організаційною формою руху «шістдесятників» стали клуби творчої молоді «Супутник» (Київ, 1960 р.) і «Пролісок» (Львів, 1962 р.). Обмеженість десталінізації сприяла зародженню дисидентського (опозиційного) руху, учасники якого виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, вільний розвиток української мови й культури, реалізацію права українського народу на власну державність. Першими організаціями інакодумців в Україні стали: Українська робітничо-селянська спілка (УРСС); Об’єднана партія визволення України; Український національний фронт (УНФ); Український національний комітет (УНК). Активними учасниками дисидентського руху були представники інтелігенції юрист Л. Лук’яненко, літературний критик І. Світличний, історик В. Мороз, поет-перекладач С. Караванський, художник П. Заливаха, художниця А. Горська, журналіст і літературний критик В. Чорновіл, генерал П. Григоренко. Поява дисидентського руху викликала репресії з боку радянського режиму. Судові процеси над інакодумцями відбулися у Львові, Києві, Донецьку, Запоріжжі, Тернополі, Чернівцях. У 1965 р. після усунення М. Хрущова від влади було заарештовано близько 20 правозахисників. Своєрідним підсумком діяльності дисидентів періоду «хрущовської відліги» стала праця літературного критика І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», адресована першому секретарю ЦК КПУ П. Шелесту, у якій автор виступив проти арештів дисидентів і звинувачення їх в антирадянській діяльності.