Тези лекції 24

Лекція № 24

Тема: «Перший президент України – Л. Кравчук. Політика президента Л. Кучми»

План лекції

1.                 Декларація про державний суверенітет України.

2.                 Проведення референдуму та виборів Президента України.

3.                 Початок державотворчих процесів. Заснування Збройних Сил. Державотворчі процеси, соціально-економічні реформи в Україні. Прийняття державної символіки, формування інституту громадянства.

4.      Програма нової соціально-економічної політики Л. Кучми.

5.      Соціально-економічне становище держави.

6.      Вибори до Верховної Ради (1998 р.) та президентські вибори (1999 р.).

7.      Становище України на початку ХХІ ст.

16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Декларація, яка визначила основні напрямки державотворення, внутрішньої і зовнішньої політики, проголосила повноту і неподільність влади республіки в межах її території, поділ державної влади на законодавчу, виконавчу, судову; самостійність України у вирішенні питань економіки, екології, освіти, науки, культури; незалежність і рівноправність у міжнародних відносинах, миролюбну зовнішню політику, нейтралітет; рівність усіх громадян перед законом незалежно від походження, соціального й майнового становища, расової та національної приналежності, статі, освіти, політичних і релігійних поглядів. Спроба союзного керівництва на чолі з президентом СРСР М. Горбачовим покласти край «параду суверенітетів» і зберегти СРСР шляхом підписання нового союзного договору виявилася невдалою. Референдум 17 березня 1991 р. засвідчив підтримку більшістю населення України державного суверенитету республіки (80,2%) і оновлення СРСР (70,2%).

24 серпня 1991 р. Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення незалежності України, проголосивши Україну незалежною демократичною державою. 1 грудня 1991 р. відбувся Всеукраїнський референдум, 90,3% учасників якого підтвердили Акт проголошення незалежності України. 1 грудня 1991 р. відбулися перші вибори президента України, у яких переміг Голова Верховної Ради України Леонід Кравчук (61,6% голосів). 8 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі неподалік від Мінська президент України Л. Кравчук, президент Росії Б. Єльцин, Голова Верховної Ради Республіки Білорусь С. Шушкевич констатували розпад СРСР і створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня 1991 р. в Алма-Аті декларацію про утворення СНД підписали Азербайджан, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан і Україна. 25 грудня 1991 р. М. Горбачов оголосив про свою
відставку з посади Президента СРСР. СРСР юридично припинив своє існування.

З перших днів незалежності Верховна Рада України почала активну законотворчу діяльність, затвердивши державні символи — прапор, герб і гімн (1992 р.), прийнявши закони «Про громадянство України» (1991 р.), «Про збройні сили України» (1991 р.). Єдиним органом законодавчої влади є парламент — Верховна Рада України (ст. 75), яка обирається громадянами терміном на п’ять років (450 депутатів). Парламентські вибори в Україні відбулися в 1990 р. (голова ВР — І. Плющ). Вищим органом виконавчої влади є уряд — Кабінет Міністрів України (ст. 113). За роки незалежності склад керівництва Кабінету Міністрів змінювався 16 разів: В. Фокін (1991—1992 рр.), Л. Кучма (1992—1993 рр.). Главою держави є Президент України (ст. 102), який обирається громадянами терміном на 5 років.

3 вересня 1993 р. підписав Масандрівські угоди, які стосувалися подальшої долі розміщених на території України ЧФ та ядерної зброї. Після того погодився на дострокові вибори глави держави (призначені на липень 1994). У першому турі набрав найбільшу кількість голосів серед інших кандидатів, але в другому програв Леоніду Кучмі. Українським урядам довелось вирішувати відразу декілька завдань: виведення економіки з кризи, здійснення соціально-економічних реформ, проведення структурної перебудови економіки, включення економіки України у світове господарство. У першій половині 1990-х рр. реформи не дали відчутних результатів: спад промислового і сільськогосподарського виробництва продовжувався, валовий національний продукт скоротився на 44%, національний дохід — на 54%, приватизація державної власності відбувалася повільно, енергетична криза призвела до перебоїв із постачанням електроенергії, темпи інфляції були найвищими у світі (гіперінфляція). 14 січня 1994 р. у Москві, всупереч ратифікованому Верховною Радою 18 листопада 1993 р. Лісабонському протоколу (СНО-1), яким передбачалося поступове скорочення стратегічних ядерних озброєнь розташованих на території України, самочинно прийняв рішення підписати «Тристоронню заяву» президентів України, США та Росії щодо негайного вивезення всієї української ядерної зброї до Росії (яке завершилося вже 1 червня 1996), причому без будь-яких конкретних гарантій безпеки та документально зафіксованих фінансових компенсацій.

У жовтні 1994 р. Президент проголосив новий курс соціально-економічної політики, головною метою якого було рішуче прискорення ринкових стосунків в українській економіці. Президентська програма містила 6 основних напрямів: 1 - лібералізація оподаткування, створення дієвої банківської системи, ліквідація платіжної кризи; 2 - прискорене проведення приватизації, передача більшості управлінських функцій регіонам; 3 - пріоритет в розвитку наукоємких і високотехнологічних галузей економіки; 4 - проведення радикальної земельної реформи, передача землі тим, хто її обробляє; 5 - створення відкритої економіки і входження України в світову спільноту, співпрацю з Міжнародним валютним фондом, активне залучення в країну іноземного капіталу; 6 - визнання неможливості поліпшення матеріального положення населення коштом держави і створення умов для розширення комерційної діяльності громадян України. Ухвалення такої програми викликало активний опір лівої більшості у Верховній Раді, і далеко не всі пункти програми можна було реалізувати в повному об'ємі. Почався тривалий процес політичної конфронтації між Президентом і Верховною Радою, який не сприяв швидкому і цілеспрямованому проведенню радикальних реформ в Україні. Частим явищем стала зміна прем'єр-міністрів, що призначаються Президентом, що свідчило, з одного боку, про нестабільність політико-економічної ситуації в країні, а, з іншого боку, про прагнення Президента самому робити вирішальний вплив на хід політичних, економічних і соціальних процесів в країні. Як у калейдоскопі мінялися голови Кабінету Міністрів України (В. Масол, Є. Марчук, П. Назаренко, В. Пустовойтенко, В. Ющенко і ін.), так і не встигнувши практично реалізувати свої уявлення про подальший розвиток країни. Але розвиток відбувався, і йшов у бік ринкової економіки. Правда, назвати це реформування цивілізованим і демократичним було не можна. Величезна кількість підприємств приватизовувалася найближчим оточенням Л. Кучми, та і сам Президент не залишався в осторонь від цього процесу. З'явилися нові політико-економічні клани (у Києві, Дніпропетровську, Донецьку), які ставали реальними "господарями" в Україні. Ще в більшій мірі посилився процес зрощення політичної і економічної верхівки країни з кримінальними структурами, що прагнула до легалізації своєї діяльності.

Разом з тим, відбувалися і певні позитивні зміни. На початок 1995 р. удалося зупинити інфляцію на відмітці 12 %, що означало подолання кризових процесів в економіці України. До 1997 р. рівень інфляції в Україні склав всього 2 %. Значно знизилися темпи падіння промислового виробництва. Так, якщо в 1995 р. зниження склало 11,5 %, то вже в 1996 р. - тільки 5,1 %. І ця тенденція набувала цілком сталого характеру. У вересні 1996 р. була запроваджена національна грошова одиниця - гривня, яка відрізнялася достатньою стабільністю і надійністю. Росли об'єми капіталовкладень, почався процес стабілізації фінансової системи, дещо зросли надходження до державного бюджету, збільшився зовнішньоторговельний оборот країни. Україна активно розвивала багато конкурентоздатних галузей: літакобудування, ракетно-космічна техніка, важке машинобудування, кольорова і порошкова металургія, створення інформаційних систем, матеріали надпровідники, та ін. Проте важливо відзначити ту обставину, що реформування економіки здійснювалося, перш за все, на користь української олігархії, тоді як більшість населення країни як і раніше залишалися на межі бідності. Середньомісячний прибуток на душу населення складав в Україні 15 дол. США, тоді як цей показник в Польщі дорівнював 150 дол., в Туреччині - 300 дол., в Словенії - 400 дол., в США - 1500 дол.

У березні 1998 р. відбулися чергові вибори до Верховної Ради України, які зафіксували значні зміни в новому складі народних депутатів. Найбільшу кількість місць в парламенті отримали наступні партії: КПУ - 25,4 %, Народний Рух - 10,2 %, Народно-демократична партія - 6,8 %, об'єднання "Громада" - 5,1 %, "Партія зелених" - 4,6 %, СПУ і СДПУ(О) - по 3,9 %>, Аграрна партія - 1,7 %. Крім того, 30,3 % депутатів залишалися поза всякими політичними партіями. Хоча ліві сили і зберегли в парламенті більшість, воно вже не було таким міцним, як раніше. Все частіше з найважливіших питань політичного і економічного життя в країні ліві не отримували підтримки більшості у Верховній Раді. На президентських виборах 1999 року, не маючи серйозних конкурентів, впевнену перемогу знову отримав Л. Кучма.

У 2002 р. Президент виступив з новою програмою, яка націлювала Україну на вступ в ЄС. Перш за все, підкреслювалися успіхи України, досягнуті до 2000 року. Повністю припинилося падіння в промисловому і сільськогосподарському виробництвах. Більш того, в 2000 – 2002 рр. відбувалося значне зростання в економічних показниках країни. Здійснилася реальна зміна форм власності.